Що про нас каже наше ставлення до селфи
«Пристрасть до автопортрету — це не тільки питання покоління, але і розкриття нашого нарцисизму», — пише журналістка Le Figaro Аврора Эмле.
«(…) Поголовно чи загальне захоплення селфи? Насправді, згідно з опитуванням, проведеним в 2018 році Французьким інститутом громадської думки (IFOP), тільки 60% французів знімають селфи, більшість (34%) менше одного разу на місяць і лише 3% кожен день», — йдеться в статті.
«(…) На думку Ніколя Гегена, професора і дослідника в області психології, автора книги «Психологія спокушання» (видавництво Dunod), причини для тих, хто ухиляється від селфи, численні: ті, хто встояв перед бажанням знімати селфи, це «швидше самотні люди, для яких соціальний контакт не є пріоритетом; і швидше гіперактивні люди, у яких немає ні часу, ні бажання робити паузу для фото». Це також питання покоління і статі: «Цифрові аборигени», природно, більш знайомі з цим середовищем, а також до селфи більше схильні жінки».
«Той, хто регулярно посміхається навіть сам собі, користується досить завидною перевагою: «У таких людей дійсно хороша самооцінка, — підтверджує дослідник. — Чим вище показник нарцисизму, тим більше розповсюджуються фотографій». І, навпаки, хіба нелюбов до портретів свідчить про низьку самооцінку? «Селфи, і в цілому фотографія, як дзеркало, повертає нас до себе, — зазначає психіатр Жан-Крістоф Сезнек, автор книги «Я припиняю боротися зі своїм тілом» (PUF). — Потім ми вступаємо в контакт з нашою внутрішньою сутністю, що породжує негативні думки («Я некрасива»), складні емоції (збентеження, сором) і «вбивчі» судження, які, звичайно, ми проектуємо на інших («Вони вважатимуть мене безглуздою»)».
«(…) Коли ми фотографуємося, нам важко себе дізнатися. І на те є вагома причина: фотографія представляє нас із зворотного боку в порівнянні з тим, що ми звикли бачити в дзеркалі, звідси те сум’яття, яке ми відчуваємо, — зазначає журналістка. «Ми думаємо, що ми 6, а тут ми бачимо себе як 9! — посміхається психіатр. — Більш того, застигнувши таким чином, на самоті на фотографії ми бачимо себе в 2D, а не в 4D, ми позбавлені нашої мобільності і того реляційного виміру, який також бере участь у визначенні себе. Саме життя нас прикрашає».
(…) На думку Жана-Крістофа Сезнека, «коли нас погано або мало супроводжували батьки, які були задушливо нав’язливими або, навпаки, неуважними, коли ми не навчилися любити себе, визнавати свої якості і свої межі, а особливо звільняти себе від впливу погляду інших людей, тоді ми можемо і в зрілому віці продовжувати домагатися подяки і визнання».
«(…) Фотографія повертає всіх до питання «хто я?» і насамперед «досить я приємний?» Згідно з дослідженням Університету Торонто, опублікованому в журналі Social Psychological and Personality Science, любителі автопортрета переоцінюють свою зовнішність, вважаючи себе більш привабливими і симпатичними у своїх селфи, ніж на фотографіях інших людей, в той час як менш переконані не роблять ніякої різниці між їх власними фотографіями і фотографіями, знятими їх родичами», — пише Le Figaro.
«(…) Використання або невикористання телефону служить лише нашим особистим інтересам, — резюмує Ніколя Геген. — Включаючи виправлення наших слабкостей. Деякі дуже впевнені в собі люди будуть використовувати селфи, щоб їх цінували, щоб їм лестили. Інші, більш вразливі, будуть шукати якусь упевненість і комфорт. Але слід нагадати, що селфи не обов’язково пов’язано з саморекламою». Насправді більшість селфи не егоїстичні: згідно з даними IFOP, 71% цих фотографій націлені на те, щоб увічнити щасливий момент у відносинах з родичами, і лише 8% на поліпшення свого іміджу. Наш характер розкриває не стільки селфи, скільки те, що ми робимо з ним і що ми від нього очікуємо», — підсумовує видання.
Джерело: www.inopressa.ru
